Особливий настрій, особлива подія, особлива молитва — це все стосується одного заходу — регіональної зустрічі Taizé у Львові, яка об’єднала кілька тисяч молодих християн із України та закордону. Та що ще було надзвичайно особливе — це семінарні теми, на які розходилася молодь у різні локації міста три дні поспіль о 15.15.
Очі розбігалися, потрібно було тримати себе в руках, обираючи, куди піти. Бо, справді, тематика була дуже різна і цікавезна. Тому довелося мало не на аптечних вагах вимірювати всі „за“ і „проти“, приймаючи рішення.
Та була зустріч, на яку без найменших вагань вирішала однозначно — йду! Розмова з президентом УКУ, єпископом Паризької єпархії УГКЦ Борисом Ґудзяком стосувалася теми успіху.
Найперше владика запитав присутніх, що для них є критерієм успіху. Відповіді були дуже різні і стосувалися і досягнення поставлених цілей, і людей, які є в житті кожного, і в умінні бачити успіх у простих речах.
Владика Борис упродовж години ділився думками про успіх, наводячи приклади зі Святого Письма, зі життя людей, які є поруч із нами, та ми не завжди їх помічаємо.
— Найбільший успіх — це жити. І Бог хоче, щоб ми відчували повноту життя, щоб наша чаша життя переливалася. Маємо не лише жити, а й помножувати життя, встигнути давати його багато. Саме тому для нас, християн, такий важливий пасхальний період. Привітання „Христос Воскрес“ — „Воістину Воскрес“ наповнене особливим смислом, бо так ділимося перемогою життя. Адже кожен із нас покликаний вічно жити.
У духовному сенсі кожен має все необхідне для стовідсоткового успіху. Та мусимо усвідомити: моє життя відбувається у моєму житті, а не в чиємусь, не колись, не в майбутньому, а тут і тепер! Навіть за коротке життя можна встигнути дуже багато.
Навчитися не нарікати, а жити своїм життям. Жити з вдячністю, із вірою в те, що як забракне вина. Як на весіллі в Кані Галілейській, то, Господь його помножить.
Перспектива успішності змінюється, якщо віримо, що житимемо вічно. Ми завжди переживаємо за оцінку, хвилюємося, що інші думають про мене, думаємо, який рейтинг, скільки кілограмів набрали чи скинули — дуже багато міряємо. Та якщо усвідомимо, що покликані жити вічно, це змінить перспективу і страх зникне. Можемо сказати як святий Павло: „Смерте, де твоє жало?“. Навіть смерть наших рідних, хоч і болісна, та не вбиває нас, бо знаємо, що покликані жити вічно. І з гарантією успішності, що ми встигнемо жити у вічності, все виглядає по-іншому.
Кожен із нас може бути носієм успішності. І у своєму житті можемо жити в мирі, радості. Тому, що я знаю, що зі мною Господь, який подолав смерть і що моє покликання — жити вічно. Якби всі християни були певні свого успіху в Христі, а не у фінансових вимірах, не у висотах влади, а у вимірах власного часу, місця, стосунках, можливо, дуже складних, ми би перевернули цей світ.
Приймімо Христа, приєднаймося до Його перемоги, повірмо, що ми покликані жити вічно і покликані давати життя. І це можемо робити без заздрощів, ревнощів, бажання магії.
Смійтеся, багато смійтеся, перш за все, з себе. Коли маєте амбіційні речі — смійтеся, падаєте вниз — смійтеся. Тоді життя стає легким і з усмішкою.
Наталія ПАВЛИШИН